о. Костянтин Ковач

Отець Костянтин народився 31 липня 1935 року в сім’ї греко-католицького священика Ковача Костянтина та Медвецької Олени в с. Богаревиця Іршавського району, де на той час його батько був парохом. Початкову освіту здобув у державній чотирикласовій русинській школі в рідному селі. Коли Костянтину було 10 років, 22 грудня 1945 року помер батько, і сім’я була змушена звільнити парохіальний будинок. Переїхали жити в Берегово, де Костянтин закінчив Берегівську середню школу № 1 у 1953 році. Одразу ж поступає до Харківського інженерно-економічного інституту на гірничий факультет. 16 листопада 1957 року в Берегові помирає 48-річна мати Костянтина. Після закінчення в 1958 році інституту і отримання кваліфікації гірничий інженер-економіст був направлений на роботу в Солотвинський солерудник, де працював на різних посадах, а пізніше — начальником гірничого цеху. На одному з родинних торжеств в смт. Тересва в сім’ї греко-католицького священика Стефана Зомборі він познайомився з медичною сестрою Кларою Зомборі, яка працювала медсестрою у Виноградівській поліклініці. А 17 вересня 1960 року Костянтин  поєднав свою долю з Кларою, яка була дочкою репресованого в 1949 році греко-католицького священика Миколи Зомборі і Клари Крафчик.  Обряд їхньої Тайни супружжя відкінчив греко-католицький священик-підпільник Павло Медвецький (1919-1999), якого радянська влада в 1949 році позбавила права священнослужіння. Дійство вінчання проходило таємно в хаті о. Миколи Зомборі у Фанчикові. В їхній сім’ї народилося троє дітей: Павло, 9 жовтня 1961 р., який закінчив Ужгородський університет;  Єва, 16 квітня 1963 р., яка здобула середню спеціальну освіту в Ужгородському музучилищі, і Клара, 30 вересня 1966 р., яка закінчила Мукачівське педучилище. Новоутворена сім’я, як і  сім’ї їхніх батьків, залишилась вірною підпільній Греко-Католицькій Церкві. Особливо великий вплив на отця мав батько дружини, о. Микола Зомборі (1905 – 1997), і вуйко о. Павло Медвецький. Часті родинні відвідування батька і вуйка, бесіди з ними, прислуговування і дякування під час таємних недільних Служб Божих пробудили в ньому Боже покликання стати священиком. Поштовхом для  вступу до так званої „підпільної семінарії”, в якій тоді, в 60-70-х роках ХХ століття,  з дозволу вікарія Мукачівської єпархії Мурані Миколи (1911 – 1979) навчання проводили в своїх квартирах окремі священики, послужила настійлива бесіда тітки Шарлоти Медвецької (1911–1983), яка настояла на тому, щоб Костянтин звернувся за порадою до о. Йосифа Головача (1924 – 2000), про діяльність якого в підпільній Мукачівській єпархії їй було відомо. Костянтин виконав прохання тітки, і після розмови з ним та вияснення всіх подробиць його життя, отець Йосиф Головач, порадившись із вікарієм Миколою Мурані, прийняв під свою опіку Костянтина Ковача і розпочав у першій половині 70-х років ХХ ст.  його теологічну підготовку. Свій духовний провід Костянтин доручив отцям Йосифу Головачу і др. теологічних наук Елемиру Ортутаю. Починаючи з липня 1975 року, Костянтин у вільний від державної роботи час відвідував заняття. Після успішного закінчення навчання отці Елемир Ортутай і Йосиф Головач рекомендували  на початку липня 1980 року єпископу Іоанну Семедію підпільних семінаристів Костянтина Ковача і Павла Сокола до рукоположення на священиків. Підпільна Мукачівська єпархія вже мала свого керуючого єпископа, але єпископ Іоанн Семедій працював на державній роботі, і його єпископський сан перед атеїстичною владою тримали в тайні. У зв’язку з цим єпископ Іоанн Семедій  порадив зачекати, бо єпископ Олександр Хіра  вже мав дозвіл приїхати в Ужгород з Караганди, і саме він  мав рукоположити семінаристів-підпільників. Це відбулося на свято Успення Пресвятої Богородиці 28 серпня 1980 року: на квартирі о. Йосифа Головача в с. Оноківці, біля Ужгорода, єпископ Олександр Хіра висвятив  Костянтина Ковача і Павла Сокола на священиків у співслужінні з о. Йосифом Головачем та в присутності дружини о. Головача Шарлоти (Єлізавети) Гладонік(1928–1879)і дружин  висвячуваних Клари Зомборі (*1936) і Магдалини Зомборі (1933 – 2015). Після рукоположення о. Костянтин продовжував працювати в Солотвинському солеруднику, а по потребі, у вільний від державної роботи час,  виконував підпільно і душпастирську працю аж до Горбачовської «відлиги».

Після  легалізації Греко-Католицької Церкви в листопаді 1989 року і виходу з підпілля Мукачівської греко-католицької єпархії о. Костянтин їде в смт. Королево, де в о. Миколи Товта  (1924-1994) з грудня 1989 р. до травня 1990 року проходить відповідне стажування в організації і поновленні греко-католицьких церковних громад. Разом із о. Миколою проводять Служби Божі та інші треби. Коли у серпні 1990 року в с. Гудя була організована греко-католицька громада, завдяки більшості угорськомовних греко-католиків, владика Іоанн Семедій 27 вересня 1990 року призначив о. Костянтина обслуговувати тут вірників. Не без його допомоги вірники с. Гудя домоглись того, що Виноградівська райрада 17 жовтня 1990 р. передала церкву св. Василія Великого в користування греко-католицькій громаді. Така громада була утворена і в с. Фанчиково, куди владика Іоанн Семедій направив о. Костянтина обслуговувати вірників 22 січня 1992 року. Але тут виникла проблема між місцевими греко-католиками і православними, які в 50-х роках ХХ століття, коли розпочалось будівництво Теребле-Ріцької ГЕС, були переселені з Вільшан Хустського району до Фанчикова. Міжконфесійна проблема не обминула Фанчиково, але тутешня сільрада, де на той час головою був Ю.Ю. Естінко разом із головою правління місцевого колгоспу ”Іскра” Б. Є. Рачун прийняли рішення про зведення нового храму для православної громади. Колишня греко-католицька церква в 1992 році була передана греко-католикам, а православні одержали нову церкву. Отець Костянтин Ковач у неділі і свята обслуговував вірників Гуді і Фанчикова, а інколи й с. Сасово до 1994 року, коли його запросили обслуговувати угорськомовних вірників у Словаччині. Тоді вимушений був звільнитись із роботи у Солотвинському солеруднику і вийти на пенсію. Одержавши дозвіл від владики Іонна Семедія виїхати у Словаччину, де служив Хлмец-Капушанському  протопресвітерстві  в 1994-1996 рр. в с. Поляни, а в 1997 р. — в с. Матовске Войковце. Влітку 1994 року о. Костянтин приїхав додому. Владика Іоанн Семедій 30 липня 1997 року призначив його адміністратором  церкви св. великомученика Георгія  в с. Підвиноградово, а на прохання вірників єпископ Іоанн 9 вересня 1997 року розпорядився побічно обслуговувати вірників в церкві Різдва Пресвятої Діви Марії в с. Дротинці. Довгі перемовини з братами-православними протягом 1990-2009 років  про хоча б почергове Богослуження в колишньому греко-католицькому храмі не привели до позитиву. Греко-католики с. Підвиноградово вирішили побудувати свою церкву. Сільською радою була виділена ділянка під будівництво, і о. Костянтин запросив владику Мілана для освятити наріжний камінь  і фундамент під побудову храму св. Георгія і Всіх Святих. Це відбулося 13 вересня 2009 р. Враховуючи  довголітню плідну і віддану працю для Греко-Католицької Церкви як за часів підпілля, так і після легалізації нашої єпархії Преосвященний владика Мілан, із нагоди другої річниці його єпископської хіротонії, яку отримав з рук Його святості Папи Івана ІІ 6 січня 2003 року у Римі, нагородив о. Костянтина Ковача правом носити набедреник. А з нагоди свята Перенесення мощей Блаженного священномученика Теодора Ромжі о. Костянтин був нагороджений правом носити  Золотий Хрест та вживати титул  протоієрей. 1 січня 2011 року владика Мілан звільнив отця протоієрея Костянтина Ковача з обслуговування вірників церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Дротинці та с. Тросник Виноградівського району. А декретом № 304/11 від 1 січня 2012 року, за власним проханням, у зв’язку з досягненням віку виходу на емеритуру, єпископ Мукачівської єпархії Мілан звільнив о. Костянтина Ковача від обслуговування вірників в парафії св. Великомученика Георгія в с. Підвиноградово. Отець Костянтин передав парохію і документацію на будівництво храму новопризначеному адміністратору церкви св. Великомученика Георгія отцю Роману Василинці, під керівництвом якого й було завершено будівництво храму. І 6 травня 2015 року владика Мілан освятив цю нову церкву.

                                                                                 о. Даниїл БЕНДАС,

                                                                           ставрофорний протоієрей