1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer

Благодарення

 Дякувати Богові – це значить прийняти з радістю і з спокоєм в серці своє місце на землі, як дар самого Бога, відказуючись дивитися з завистю на життя наших ближніх. Дякувати Богові – це значить бути задоволеним тим життям, яке дав мені Бог, тою ситуацією, в яку він мене помістив. Дякувати Богові – це значить вірити, що в цьому житті, яке я маю, я можу віддати йому хвалу, служачи своїм близьким і тим самим спасаючи свою душу. Дякувати Богові – це значить відчувати себе убогим духом, тим, хто сам по собі нічого немає і сам нічого не може взяти, але все получає від Того, хто володіє небом і землею. По-справжньому убога духом і покірна людина не жаліється на те що получила, але з подякою приймає кожен дар як нічим не заслужену милість.

 Ми дякуєм Богові не тільки за ті дари, які є для нас джерелом радості і задоволення, а також за дари тяжкі і болячі, які є для нас причиною ще більше довіряти Богові всю історію нашого життя. Деколи наш життєвий досвід відкриває марноту нашого нервового перевтомлення, клопотів. Ці ситуації показують нам, що не все від нас залежить і що ми не можемо наше життя будувати, опираючи тільки на своїх силах. Саме таким незрозумілим для нас чином Бог веде нас до Себе, і за це ми повинні Йому дякувати, так як ми дякуємо лікареві, хоч і причинює нам біль, але прагне нас вилікувати.

Благодарення виходить із самої структури людського буття.

Людина получає життя і все, що з ним зв’язане. Дякувати – це значить приймати життя.

Само слово “благодарення” (гр.eucharistia) в грецькій мові складається з двох коренів – “eu” (“дуже добре”) + “charidzomai” (“приносити комусь задоволення”) або “chariz” (“те, що приносить радість”).

Дякувати – значить приносити задоволення іншому, бути для нього джерелом радості. Подяка сама по собі випливає з переживання радості і насолодження життям.

Відсутність подяки в житті людини свідчить про відсутність радості. Не дякує за життя той, кому не хочеться жити.

В гірких словах: “Я не просив, щоб мене народжували”, які вириваються в нас хвилини глибокого розчарування, правди мало, поскільки ніхто з нас і не міг сам просити про життя. В них нема радості і подяки за життя, і тому так багато болі і відчаю. Невдячність – це гріх невірства. Походить від людської гордості і не розумності. Гордість змушує людину вірити в те, що він всім зобов’язаний тільки самому собі – своїй роботі, своєму розумові. Не мудрість дозволяє думати, що все відбувається само по собі і весь світ ходить у людини боржником.

Фарисейська подяка

 Ісус нас остерігав від показної подяки, в якій людина відає хвалу не Богу, а самому собі. Фарисей із притчі про митаря і фарисея в своїй молитві вимовляє “дякую”, але сам контекст, в якому вжито це слово, протирічить всім уявам щодо духовної подяки: (Лк.18,11-12). В цій молитві “ролі” людини і Бога помінялися містами. Людина хоче, щоб Бог хвалив її, а не вона – Бога. Бог перетворюються всього лише в свідка виключної і набожності фарисея, і його молитва повна високоміря по відношенню до Бога і людей.

 “Вимогливість до себе” і претензійність завжди ворожі духу подяки.

 Якщо в нас захована егоїстична вимогливість і гординя ми будемо шукати своєї значимості назамінимості замість того, щоб дякувати. І навіть коли ці почуття не проявляються в наших словах, вона відізвуться в думках, переживаннях, а головне – у вчинках. Розвиток спроможності дякувати веде до необхідності боротьби з самолюбством. Дух самолюбства і “вимогливості для себе” руйнує зв'язки між людьми. Це видно на прикладі людської любові. Коли в любі відносини – між друзями, між чоловіком і жінкою, нареченою і нареченим – вриваються які б то не було претензії до іншого, близькість починає щезати, і це часто приводить до розриву. Вимагання любові і симпатій може розрушити навіть самі сильні зв’язки взаємовідношення.

 Ніколи не потрібно вимагати любові. На любов людина тільки може відповідати. Її не можливо прирівнювати до понять обов’язку і права. Любов є завжди добровільним даром. Вона потребує свободи як від того, хто її дає, так і від того, хто її приймає.

 Другим ворогом подяки є егоцентризм, який проявляється в стремління людини постійно порівнювати себе з другими. Стоячи поряд з ближнім, егоцентрик думає: “А я кращий чи поганіший”, і це психологічно вимотує його.

 Подяка людини, егоцентрично орієнтована по відношенню до всього світу, може бути тільки показною, зовнішньою, тому що в ній мало прославлення Бога і любові до інших людей. Подяка підказує нам, приймати все як дар, відчувати себе нищим духом і з покірністю визнавати, що ми “нічого не можемо зробити без Нього”.

 Порівняння – в свою чергу – себе з іншими означає, що людина відчуває свою цінність, і тому вважає себе “багатим”. А багатому тяжко ввійти в Царство Боже, тому, що він, виводить своє царство із особистих багатств, не може з подякою прийняти Божі дари.

Прикладом породженої егоцентризмом невдяки, можуть бути 9 прокажених, яких оздоровив Ісус. Десятого, який повернувся, щоб подякувати за дар зцілення, Ісус запитав: “Чи не десять очистились? Де ж 9? Вони не повернулися відати славу Богу, крім цього?” (Лк. 17.17-18). Ці дев’ять настільки були захопленні собою – спочатку своєю хворобою, а потім своїм зціленням, що не помітили Того, хто визволив їх від нещастя. Егоцентризм робить людину неспосібною до пізнавання Даючого їй дари, а значить – робить людину нездатною до вдячності.

Правдива вдячність вчить нас глибоким взаємовідношенням, відкриває для безкорисної любови Бога до людей, показує радість відповіді любов’ю на любов. Вона дозволяє нам усвідомити, що “більше щастя давати, ніж брати” (Ді.20,35).

Правдива вдячність потребує тої безкорисності, яка помагає нам наслідувати слова Ісуса: “Так і ви, коли виконаєте все, поручене вам, скажіть: “ми непотрібні слуги, виконали те що мали виконати” (Лк. 17.10)

Галерея